Повернутися до звичайного режиму

СТОРІНКА МУЗИЧНОГО КЕРІВНИКА/Files/images/1327958289.gif

/Files/images/image (6).jpg /Files/images/images.png /Files/images/0_abc06_62fd6fb7_S.png

/Files/images/18.gif

/Files/images/images.png /Files/images/spvajte.jpg


Патріотичне виховання засобами музики

Музичне мистецтво у педагогіці є важливим та ефективним засобом виховного впливу на дитину. Ввести маленьких дітей у чарівний світ музики, Виховуючи на її основі добрі почуття, Прищеплюючи моральні якості – це вдячна і разом з тим важлива справа.Під морально-патріотичним вихованням ми розуміємо процес сприяння морально-патріотичному ставленню людини, формування в неї таких якостей:Моральних почуттів ( сумління, обов’язку, віри, відповідальності, громадянськості, патріотизму) .Морального обличчя ( терпіння, милосердя, толерантності ) .Моральної позиції ( здатності розрізняти добро і зло, виявляти самовідданість, готовність до подолання життєвих випробувань) .Моральної поведінки (готовності служіння людям і Вітчизні, проявів духовної стійкості, доброї волі) .

Одне з завдань музичної освіти – формування патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку засобами музики. Саме в дошкільному віці формуються задатки моральності, розуміння, що таке «добре» і що таке «погано». Мета музичного керівника в дошкільному закладі полягає не лише у вихованні окремих талантів, а саме головне в тому, щоб усі діти полюбили музику і вона стала для них духовною потребою.

Те, що згаяно в дитинстві, ніколи не надолужити в роки юності й тим більше в дорослому віці. Чуйність, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибша, ніж у пізніші періоди розвитку особистості. Одним із головних завдань музичного керівника є виховання потреби в прекрасному, яка визначає весь устрій духовного життя дитини, її взаємин у колективі.

Потреба в прекрасному утверджує моральну красу, народжуючи нетерпимість до всього вульгарного, потворного. « Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна вчинити погано» - говорить народна мудрість.

Музично мовленнєвий розвиток за допомогою творчих ігор

Музична діяльність дітей дошкільного віку — це насамперед різні способи й засоби пізнання ними музичного мистецтва, а через нього — довкілля й самих себе. На думку багатьох фахівців дошкільної освіти, центральною ідеєю мистецької педагогіки є виховання в кожній дитині творчої ініціативи та самостійності, потреби в самовдосконален­ні та набутті індивідуального художньо-естетичного досвіду.

Безперечно, сучасні фахівці — «фахівці нової формації» — ма­ють прагнути до відмови від штампів та стереотипів у музичному розвитку та навчанні своїх вихованців, виявляти свою індивідуаль­ну позицію, намагаючись створити нові технології освітньої робо­ти, зокрема й щодо музичного та мовленнєвого розвитку дошкіль­ників.

Працюючи з дітьми на музичних заняттях, ми ставимо перед собою такі завдання:

* підтримувати у дітей бажання слухати музику, емоційно на неї відгукуватися, розповідати про неї;

* формувати досвід музичних вражень;

* розвивати мислення й творчу уяву;

* формувати здатність створювати музичний образ;

* розвивати бажання та вміння втілювати у творчих рухах настрій, характер музичного образу;

* підтримувати бажання дітей передавати настрій музичного твору в малюнку, театральному дійстві, літературній твор­чості.

Наведені основні положення мистецької компетентності дітей старшого дошкільного віку є орієнтирами в освітній роботі з музич­но-мовленнєвого розвитку дітей. А головним інструментом у цій ро­боті є різноманітні творчі ігри.

Значення гри в музично-мовленнєвій діяльності дошкільників.

Для дошкільників гра — найприродніша й найбажаніша ді­яльність. Якщо діти активні, охоче беруть участь у грі, — це свід­чить про їхній психологічний комфорт. Натомість якщо діти :незацікавлені, сором’ язливі — вивести їх із цього стану, «розкріпа­чити» можна знову ж таки за допомогою гри. Крім того, гра є неза­мінним засобом розвитку дітей, зокрема й музичного.

Відомо, що під час музичного розвитку дошкільників голо­вним є «занурити» їх у розмаїття музики, а відтак прищепити смак до неї, навчити виражати себе в різних видах музичної діяльнос­ті. Що старше дошкільник, то складнішими мають бути пропонова­ні йому музичні твори й завдання. Старші дошкільники вже мають бути добре розвинені музично, зокрема:

  • мати чималий досвід сприймання музики;
  • уміти втілювати пісенні, танцювальні образи;
  • намагатися творити музику;
  • отримувати задоволення від самовираження у музичній діяльності.

Діти старшого дошкільного віку здатні творити яскраво й тала­новито, якщо дати їм змогу, і зробити це можна насамперед за допо­могою гри.

Гра неодмінно знадобиться педа­гогу й у такій важливій сфері музичного розвитку, як формування у дітей куль­тури художньо-естетичного сприй­мання музичних творів. Зазначимо, що цей процес неможливий без одно­часного розвитку мовлення. Водночас вербалізація, «промовляння» з дітьми музичних образів допомагає яскраво виразити їх в танцях, співах, музику­ванні тощо. Тож сучасні науковці з дошкільного виховання, зокрема Алла Богуш, Наталія Гавриш, Тетяна Котик, із видів музичної діяль­ності, що використовують у дошкільних навчальних закладах, ви­окремлюють музично-мовленнєву діяльність, що пов'язана з му­зичною грою і художньою літературою. Значне місце в цій діяльності займають поліваріативні музичні ігри, змістом яких є художні тек­сти. Зокрема, це:

  • ігри-драматизації з музичним супроводом;
  • народні хороводні ігри зі співом, діалогами, рухами;
  • дитячі оперні вистави за казками;
  • розігрування українських народних пісень під музичний супровід.

Музично-мовленнєва діяльність побудована на відтворенні дітьми змісту відомих художніх творів у супроводі музики, розігру­вання художніх образів, які слугують засобом творчого самовира­ження дітей.

Під час музично-мовленнєвої діяльності педагогу слід пропо­нувати дітям численні творчі ігри, завданням яких, зокрема, є:

  • збереження природного прагнення дітей до активності;
  • заохочення дітей до опанування нових способів творчої ді­яльності з музичним матеріалом;
  • створення життєвих ситуацій, які водночас стимулювати­муть спілкування, мовленнєву активність дітей і сприяти­муть їхньому загальному музичному розвитку;
  • збагачення та закріплення здобутих дітьми під час музич­ної діяльності знань; розвиток креативності в дітей;
  • розвиток мовленнєвої компетентності дітей — зокрема, стимуляцію образного мовлення.

Фантазування — основний елемент музичних творчих ігор.

Для того, щоб ефективно сприяти музично-мовленнєвому роз­витку своїх вихованців, педагогу варто постійно використовувати з дітьми творчі ігри на музичних занят­тях або поза ними протягом 3-5 хви­лин. Можна по-різному називати такий вид діяльності: хвилинки-фантазування, пластична розминка тощо. Кожна з таких ігор невимушено, у захопливій формі дасть дітям змогу:

  • вчитися формулювати й вислов­лювати думки;
  • розвивати дикцію, зв'язне мов­лення;
  • збагачувати словниковий запас;
  • вчитися ефективно спілкувати­ся з однолітками й педагогом, налагоджувати взаєморозумін­ня зі співрозмовниками.

Будь-яку з таких ігор педагог може збагатити елементами імп­ровізації, запропонувавши дітям, зокрема, такі завдання, як-от:

  • темброве фантазування;
  • ритмічне фантазування;
  • мелодійне фантазування;
  • музично-графічне фантазування;
  • музично-пластичне фантазування;
  • створення музичної казки.

Розглянемо кожний із цих пунктів детальніше.

Дітям дошкільного віку найбільше подобається звуконаслі­дування, тож його слід активно використовувати в завданнях на темброве фантазування. Діти, а надто старші дошкільники, зазви­чай легко та із задоволенням вигадують і виконують голосом най­різноманітніші «музично-шумові ілюстрації» до сюжетів, близьких та зрозумілих їм. У дітей, які творчо досліджують світ навколишніх звуків та можливості власного голосу, поліпшується слух, розвива­ється виразність голосу під час співів та мовлення.

Для цього виду творчих ігор важливим є постійне збагачення слухового досвіду дітей. Найліпше цьому сприяє спостереження та відтворення звукових явищ довкілля, зокрема:

  • шелесту листя;
  • цвірінькання горобців;
  • воркотіння голубів;
  • крики чайок;
  • квакання жаб;
  • дзижчання комах;
  • шуму машин.

Велику втіху дітям дарує не лише звуконаслідування тварин і птахів, а й зображення голосом «побутових» звуків, як-от:

  • булькання води;
  • рипіння дверей;
  • шелестіння сторінок книжки;
  • дзенькання посуду.

Окремим видом тембрового фантазування може стати озвучен­ня явищ, вигаданих самими дітьми: мови мешканців інших планет, розмови сонячного зайчика тощо.

Відчути ритмічність навколишнього світу діти здатні, лише отримуючи м’язові відчуття, тому ритмічне фантазування слід по­єднувати з пластичним. Відповідну роботу доцільно розпочина­ти з фантазування ритму власного імені, варіюючи плескання й промовляння, рівномірність та нерівномірність довжини звуків тощо. Можна запропонувати дітям проекспериментувати з рит­мом відомих їм віршиків, заздалегідь обговоривши характер, на­стрій, зміст, образи та їхній розвиток: додати паузи, десь приско­рити, уповільнити, розширити, загострити ритм тощо. Ще один варіант ритмічного фантазування — «ритми-діалоги», у яких діти здатні:

  • продовжити виконаний педагогом ритмічний рисунок;
  • повторити ритмічний рисунок педагога й одразу створити власний;
  • вигадати «розмову рук» у парі з педагогом чи однолітком.

«Ритми-діалоги» можна виконувати як «звучними жестами», так і на шумових та ударних дитячих музичних інструментах.

Мелодійне фантазування — найтрадиційніше й водночас найскладніше у виконанні для дітей. Наприклад, педагог може запропо нувати дітям придумати мелодійне привітання або прощання на віршований текст:

Зранку я прийду в садок, у садок, у садок,
Привітаю всіх діток, всіх діток, всіх діток.


Також можна запропонувати дітям придумати наспів колисанки, закличний мотив труби, мотив святкового дзвону тощо. Неодмінно сподобається дітям завдання вигадати мелодію для казкового персонажа, тварини, людини або навіть явища природи. Обра­ний образ слід попередньо обговорити, щоб діти орієнтувалися на його конкретні характеристики під час вигадування мелодії. Наприклад, якщо це зайчик — то мелодія має бути жвава, уривчаста, звуки короткі, ритм чіткий; дитячий сміх — у мело­дії можна використати швидко по­вторювані високі звуки; завірюха — мелодія починається з низьких звуків і, пришвидшуючись, піднімається до високих.

Спочатку дітям варто запропону­вати імпровізацію лише голосом, без жодного музичного інструмента. Зго­дом, щоб прикрасити мелодію, дитина може обрати інструмент за власним бажанням. Якщо таку роботу проводи­ти систематично, то діти дуже скоро призвичаяться й охоче складатимуть коротенькі мелодії, виразно відтворю­ватимуть їх голосом та виконувати­муть на інструменті. Людина не може керувати несвідомими процесами, які відбува­ються під впливом навколишніх звуків, але може виразити їх графічно. Наприклад, слухаючи когось по телефону або перебуваючи на лекції, людина часто мимоволі починав щось креслити, тобто графічно пе­редавати своє неусвідомлене ставлення до отримуваної інформації. Те саме відбувається під впливом музики. Цю особливість людського сприймання можна перетворити у творчу гру, запропонувавши дітям спонтанне малювання під музику: вони можуть малювати що завгод­но олівцями, фарбою, крейдою в той час, коли звучить музика. Музич­ний фрагмент має бути яскравий, емоційно насичений, але не гучний, не надто швидкий і не дуже тривалий. По завершенні слід запропонува­ти дітям висловитися щодо свого малюнка. Наприкінці слід обов’язково сказати дітям, як називається музичний твір і хто його автор.

Що молодша дитина, то пластичнішими є її рухи. Мимовільна реакція на випадкові або постійні жести, міміку, рухи дорослих по­ступово викликає в неї формування рухових стереотипів, а іноді — напружень та затисків. Натомість пластичне фантазування під му­зику може відновлювати природну дитячу тілесну гнучкість та рухову виразність, а відтак — і вільне, плинне мовлення, адже в ор­ганізмі все взаємопов'язане.

Вправи з музично-пластичного фан­тазування варто розпочинати з крупних рухів усього тіла: корпуса, ніг, рук, голо­ви. Рухова амплітуда має бути велика та повна, щоб працював кожний суглоб. Це викликає в дітей відчуття ціліснос­ті, вільності й пластичності власного тіла. Педагогу слід продемонструвати дітям деякі варіанти рухів, щоб на цій основі вони могли фантазувати далі. Наприклад, рухи для рук: до себе, від себе, в сторони, вгору, вниз, назад, хви­леподібно, гвинтоподібно, із легкими згинами в суглобах тощо. Рухи для ніг: повільні присідання, розведення ніг у сторони, рухи навшпиньки, пружинні кроки тощо. Рухи для корпуса: повороти, підняття плечей, проги­нання назад, уперед, в боки тощо. Для різних рухів та їх комбінацій можна вигадати різні дотепні назви, щоб дітям було веселіше та лег­ше їх виконувати.

Згодом доцільно запропонувати дітям вправи на розминку дріб­ної моторики. Це, зокрема, може бути «пальчиковий театр», де хтось із дітей розігруватиме коротенькі сценки без звуку, а інші мають від­гадати, що це, і до того ж аргументувати, чому вони так думають. Таким сценкам також можна дати назви: швидкі рухи пальців — [Подпись: МУЗИЧНИЙ КЕРІВНИК # № 06/2014] «Пурхання метеликів», хапальні рухи пальців ніг — «Курка шукає зернятка» тощо.

Складнішим етапом цієї роботи може стати імпровізаційний тіньовий театр, для якого знадобиться ширма з білої тканини і яскрава лампа. Діти по черзі імпровізуватимуть під музику в про­сторі між тканиною і лампою, а глядачі «упізнаватимуть» персона­жів або явища й розповідатимуть, чому їм саме так здалося.

Отже, найважливішим результатом опа­нування музично-мовленнєвої діяльності для дітей дошкільного віку є не лише набуття вміння красиво говорити, використовуючи велику кількість слів.

Музичне виховання дитини в сім'ї


У дитини, котра частіше знайомиться з музикою, більш багатіші почуття, вони більше відповідають на почуття і переживання інших людей. Краще, швидше і повніше вбирають в себе все нове, як правило добре вчаться в школі. Багато дітей дуже емоційні. Вони відчувають велику потребу в художніх враженнях, в активній прояві своїх почуттів. Ті, хто зблизька спостерігає життя маленьких дітей, знає з яким натхненням вони співають, танцюють. Інтерес до музики і музичні здібності виявляються у дітей по різному. Багато з них з великим інтересом слухають музику і співають, інші до музики нібито байдужі. Іноді вважають, що такі діти від природи не музичні, в них немає слуху і розвивати його безперспективно. Така точка зору неправильна. У кожної дитини можливо розбудити інтерес і любов до музики, розвивати музичний слух та голос. Це підтверджує і життєва практика і наука. Привчати дитину до музики в домашніх умовах потрібно з самого раннього віку. Робити це потрібно різними способами: співати дитині пісні, привчати слухати платівки, музичні записи, дитячі музичні радіо та телепередачі. Якщо є можливість – водити дитину на концерти. Треба дотримуватись того, щоб діти не просто раділи музиці, а вчилися переживати закладені в цю музику почуття. Треба розмовляти з дитиною, питати в неї: «Яка це музика, весела чи сумна, спокійна чи навпаки схвильована. Що про таку музику можна розповідати? Що під неї хочеться робити?» Іноді не називаючи твір, пропонувати дитині назвати його. Такі питання викликають інтерес дітей до слухання і розвиває їх творчі здібності. Розвитку вміння емоційно переживати музику допомагає також читання казок, оповідань, тому що переданий словесно сюжет і переживання героїв дітям більш доступний. Діти дуже люблять повторно слухати музику, яка їм сподобалась. Іноді можна загадати загадки: співати мелодію без слів і запитати яка це пісня. Таким чином потрошку непомітно дитина привчається до музики. Дітей без слуху немає. Є діти у яких ще не виявляють музичні здібності, і треба допомогти їм розвиватися: більше співати, слухати музику, танцювати. Треба створити всім'їатмосферу любові до музики, якомога більше схвалювати потребу дитини проявити себе в музиці. Требапам'ятати, що це приносить дитині радість і робить її добрішою.
Кiлькiсть переглядiв: 582

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.